Україна в заручниках міграційної проблеми у США
Моніторинг громадської думки американців показує: проблема імміграції вийшла на друге місце серед питань , які найбільше хвилюють виборців. Майже один з 3-ох респондентів обрав імміграцію однією з головних проблем країни. Лише 38 відсотків американців в останньому опитуванні Harvard CAPS-Harris Poll в грудні 2023 року сказали, що вони схвалюють міграційну політику адміністрації Джо Байдена. Дві третини громадян США вважають: кількість перетинів кордону нелегальними іммігрантами зросла саме після того, як Байден вступив на посаду. 70 відсотків виборців, у тому числі 55 відсотків демократів, переконані, що влада повинна запровадити «нову, більш сувору» політику, щоб зменшити потік людей в країну.
Міграційна криза на кордоні з Мексикою перманентно триває з самого початку президентства Джо Байдена. Час від часу вона набуває особливої гостроти. Наприклад, з вересня 2022 по вересень 2023 року кількість шукачів притулку у США виросла до 2,5 млн осіб. В окремі дні до Америки прибуває по 10 тисяч нелегальних мігрантів. Суди завалені справами про депортацію та надання притулку. Безлад на американо-мексиканському кордоні, хаос на вулицях великих міст і неспроможність Білого Дому взяти ситуацію під контроль, вкрай негативно впливають на рейтинги чинного президента та знижують його шанси здобути перемогу на виборах у 2024 році. Майже 6 із 10 виборців сказали, що колишній президент Дональд Трамп мав кращу імміграційну політику, ніж Байден. Цієї інформації достатньо, аби зрозуміти, чому політична боротьба навколо даного питання у США така запекла, а ставки надто високі.
Проблема нелегальної міграції стосується не тільки США. Політика мультикультуралізму і відкритих кордонів виявилася хорошою лише в уяві лівого ідеологічного середовища. Розуміючи зростання соціальної напруги в суспільстві, у країнах Європи останнім часом ухвалили низку ініціатив, спрямованих проти міграційного хаосу. 20 грудня жорсткий антиімміграційний закон був ухвалений у Франції, який активно просував президент Емманюель Макрон. У Великобританії консервативний уряд Ріші Сунака зумів провести через палату громад законопроєкт, який дозволяє депортувати нелегалів у Руанду. У Німеччині лівоцентристський уряд Олафа Шольца ще раніше взяв курс на боротьбу з нелегалами і спростив правила депортації. Про плани суттєво обмежити міграцію оголосили навіть у далекій Австралії. Цікаво, що про необхідність значного посилення контролю за міграційними потоками і їх радикального скорочення у Європі тепер говорять не лише крайні праві. Це стало звичною політичною лінією правоцентристів, центристів, а в деяких випадках навіть представників лівоцентричного політичного спектру. Та в Америці ситуації трохи інакша.
Незважаючи на те, що багато американців давно висловлюють невдоволення імміграційною політикою адміністрації Джо Байдена, Білий дім реагує надто повільно і неохоче. Це справді виглядає дивним і контрастує з поведінкою європейських політиків. Частково пасивність американської влади можна пояснити тим, що сам Байден обіцяв не вдаватися у цій сфері до практик свого попередника Трампа. Хоча йому довелося таки дати дозвіл на продовження будівництва стіни на кордоні з Мексикою через відмову Конгресу перерозподілити закладені кошти на інші цілі.
Інша причина в тому, що в Демократичній партії США за останнє десятиліття відбувся помітний зсув уліво. Для американських радикальних лівих будь-яке обмеження міграції і збільшення депортації нелегалів неприпустиме з ідеологічної точки зору. По суті, позиція американських прогресистів збігається з позицією комуністів, соціалістів і частини зелених у Європі. Дарма, що ідеї лівих про користь безконтрольної міграції і прийому біженців з різних куточків світу не пройшли перевірки часом і реальним життям. Вони все одно вперто продовжують стояти на своєму, тримаючи в заручниках адміністрацію Байдена і суттєво ускладнюючи досягнення компромісу в Конгресі.
Криза в США на тлі візиту Зеленського. Що буде з допомогою Україні
З іншого боку, міграційною політикою Білого Дому незадоволені багато місцевих демократів. На початку листопада мери Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чикаго, Денвера та Х’юстона попросили зустрічі з Джо Байденом задля вирішення проблеми з мігрантами. Тут не обійшлося без підступних дій політичних конкурентів. Штати, в яких влада належить Республіканській партії США, широко вдаються до практики доставки нелегалів у міста і регіони, якими заправляють демократи. Мотивують це тим, що місць і ресурсів на утримання мігрантів у них немає. Ставати жертвами імміграційних провалів Білого дому вони не хочуть. А раз Демократична партія виступає проти посилення контролю на кордоні з Мексикою, то нехай безпосередньо пожинає плоди своєї політики.
Дійшло до того, що нелегалів до демократичних міст відправляють автобусними рейсами і навіть літаками. Звісно, місцеві жителі не в захопленні від такого сусідства. Сотні тисяч мігрантів оселились у Чикаго, Нью-Йорку та інших містах, заповнивши всі притулки та вільні житлові площі. Це стало величезною соціальною і фінансовою проблемою для американських мегаполісів. А також вагомою підставою для незадоволення виборців і інструментом у політичній боротьбі. Своїм небажанням поглянути на світ об’єктивно, а не через ліву ідеологічну призму, адміністрація Байдена сама ж подарували республіканцям вагому підставу для критики.
Багато мейнстримних медіа намагається показати, що у всьому винна купка трампістів, яка взяла у заручники весь Конгрес і блокує питання фінансової допомоги для України. Але це не зовсім об’єктивний погляд. Насправді Україна опинилася у заручниках між крайніми республіканцями і лівими демократами-прогресистами.
Демократи зробили помилку, коли на початку жовтня підіграли трампістам і разом з ними проголосували за відставку з посади спікера палати представників Кевіна Маккарті. Фактично це спільне голосування крайніх республіканців з демократами стало відправною точкою політичної кризи. Важко зрозуміти, на що сподівалися демократи, допомагаючи усунути доволі поміркованого Кевіна Маккарті. Можливо, вони хотіли виставити республіканців дилетантами і показати їхню політичну неспроможність. Можливо, ставили за мету спровокувати внутрішній розкол всередині Республіканської партії. Якщо такі думки й були, то це не дуже мудрий політичний маневр. Особливо з огляду на складну зовнішньополітичну ситуацію. Довгий етап політичної турбулентності і спікеріада в Палаті представників завершилися тим, що її очолив Майк Джонсон – політик, який тяжіє до трампівського крила Республіканської партії.
Зараз Україна перебуває в заручниках жорсткої передвиборчої політичної боротьби в Америці. Ми стали жертвою двох крайніх підходів щодо міграційної проблеми і політичної впертості як республіканців, так і демократів. На жаль, Київ не має серйозних важелів, щоб прискорити пошук компромісу між Республіканською та Демократичною партіями. Але в цій ситуації також нерозумно нарікати на байдужість американського істеблішменту чи займати чиюсь сторону. Хоча така спокуса існує, враховуючи специфіку подачі інформації про політичне боротьбу у США частиною ЗМІ. Мовляв, допомога Україні зривається виключно через упертих республіканців, а особливо трампістів. Хоча насправді з таким же успіхом у впертості можна дорікнути і частині демократів, які категорично виступають проти будь-яких компромісів з республіканцями і не бажають обмежувати міграційні потоки.
Українській владі потрібно пам’ятати про уроки 2016 року, коли відверто прихильне ставлення до кандидатки у президенти від Демократичної партії Гілларі Клінтон зіграло злий жарт з нашими урядовцями й політиками. І суттєво погіршило перспективу налагодження нормальних робочих стосунків з адміністрацією Трампа. Повторювати помилки минулого — неприпустима розкіш для України. Особливо за нинішніх часів.