Чому Україна не Ізраїль
За різними даними, у ніч на 14 квітня Іран застосував понад 170 дронів-камікадзе, а також більш ніж 150 ракет різного типу — випустив у бік Ізраїлю. До удару Тегеран готувався два тижні. Однак масштабна атака режиму аятол загалом провалилася, що спричинило хвилю мемів навіть в арабському світі. Можливо, наслідки були б відчутнішими, якби не активність союзників Ізраїлю. США, Великобританія, Франція та Йорданія допомагали відбити удар Ірану. Тому більшість ракет і дронів навіть не долетіли до території Ізраїлю й були збиті в повітряному просторі сусідніх країн.
Зразу ж після цього українське суспільство почало шукати відповіді на питання: чому західні держави не можуть чинити аналогічно, коли російські ракети й БпЛА атакують нас. Формально ж ситуація наче схожа. Ні Україна, ні Ізраїль не члени НАТО. Обидві зазнали дуже схожих повітряних атак з боку диктаторських режимів. ВПС країн Заходу не входили в повітряний простір Ірану, щоб збити запущені ним ракети й узагалі не наближалися до його кордонів. Тегеран теж не висловлював жодних претензій до західних союзників, які знищували його зброю. Отже, США, Великобританія чи Франція могли б діяти подібно і над повітряним простором України. Могли б, але чомусь не діють.
І ось, шукаючи відповіді, чому все так несправедливо в цьому жорстокому світі, частина українців пішла вже протоптаною стежиною та почала звинувачувати самих себе. Мовляв, уся проблема в тому, що наша держава якась не така. Наприклад, дуже корумпована. От якби не шалена корупція, то, може, країни НАТО й наважилися б направити свої літаки проти російських ракет і дронів, які атакують українські міста. А так совість не дозволяє членам НАТО захищати таку корумповану клептократичну державу.
А може, причина в тому, що ми просто не такі повноцінні партнери Заходу, як Ізраїль? Усе-таки єврейська держава має статус союзника Америки. У неї з Вашингтоном особливо тісні стосунки. А в нас лише нікому не потрібний Будапештський меморандум з його негарантіями безпеки. Та й взагалі Ізраїлю допомагають щонайменше кілька десятків років. А нам ще досі вагаються дати певні види озброєнь і закликають не дуже боляче атакувати агресора.
А ще Україна не дуже демократична. От якби в нас був рівень демократії, як у Ізраїлі, нас точно належно захистили б. А так, про що можна говорити, коли в нас засилля олігархів, монобільшості й обмеження різних свобод? Інша річ, Ізраїль — там усе дуже демократично. Є справжня політична конкуренція. Тож США буквально б згоріли від сорому, якби не підняли в небо свою авіацію, аби захистити таку демократичну країну від дронів, випущених авторитарним злочинним режимом аятол.
Або ж західні союзники вирішили не збивати російські повітряні цілі через те, що їм не подобаються наші політики? От Нетаньягу викликає глибоке захоплення і довіру, а Зеленський — ні. Чи, може, річ у тім, що Україна з часу відновлення незалежності проводила безглузду політику роззброєння і не розвивала власний ВПК? Якби вона чинила мудріше, як Ізраїль, то і західна допомога не забарилася б.
Можливо, певні докори об’єктивні. Ніхто не сперечається, що Україна має великі проблеми з корупцією. Що якість наших «політичних еліт», м’яко кажучи, не найкраща. Що ефективність роботи українських посадовців у різних сферах часто дуже посередня. Та й до знищення ВПК ми добряче доклалися самі. Але все це жодним чином не пояснює, чому держави Заходу не наважуються допомагати Україні так само, як допомогли 14 квітня в нічному небі Близького Сходу Ізраїлеві.
Насправді все значно банальніше й простіше. Ми часто дуже ідеалізуємо Захід і його політичні еліти. Наділяємо їх рисами, які дуже хотіли б бачити. Але ті не зовсім їм притаманні або й узагалі відсутні в них. Захід не наважується допомагати Україні збивати російські ракети і дрони не тому, що ми якісь не такі. А тому, що просто боїться Росії та прагне звести до мінімуму будь-які ризики втягнення у прямий військовий конфлікт. Не тотальна корупція в Україні чи помилки й неефективність її політичних еліт, а страх перед Росією змушує Захід діяти по-іншому в небі над Україною і Ізраїлем.
Острах ескалації та небажання зіткнутися з Росією змушує Захід усіляко уникати збиття російських ракет у небі над Польщею. А також ігнорувати російські дрони в повітряному просторі Румунії. Хоча НАТО має повне право знищувати такі цілі. Але не робить цього. То що вже казати про повітряний захист України?
«Якщо ви хочете уникнути відкритої ескалації у вигляді ширшої європейської війни, я думаю, одна річ, якої варто уникати — прямий контакт військ НАТО з військами Росії. Це була б небезпека ескалації», — заявив міністр МЗС Великобританії Девід Камерон, відповідаючи на питання, чому його країна не допомагає Україні збивати російські ракети.
Схожу позицію озвучив речник Державного департаменту США Метью Міллер: «Ми не перебуваємо у збройному військовому конфлікті з Росією, що вимагало б від американських літаків перебувати в небі над Україною, відповідаючи на російські атаки. І ми не збираємося вступати в прямий збройний конфлікт з Росією. Президент Сполучених Штатів дав це дуже чітко зрозуміти».
Хитріше на питання, чому не можна порівнювати ситуацію України й Ізраїлю, відповів очільник європейської дипломатії Жозеп Боррель: «Удари Ірану відбувалися над авіабазами армій Франції, США, Великої Британії та Йорданії. Вони діяли в порядку самооборони. В Україні такого немає. На українській території чи на території, над якою пролітають російські ракети, немає жодних авіабаз Великої Британії чи США, а Йорданії і поготів, звичайно».
Також варто врахувати різницю у військовому потенціалі й географічному розташуванні Ірану й Росії. Іран не може наразі загрожувати прямою відповіддю країнам НАТО. І навіть не дуже прагне цього. А Росія може. І має суттєво більші можливості для цього. Ніхто на Заході не хоче перевіряти російську реакцію на знищення її ракет чи дронів, який би слабодухий вигляд це не мало. Це реальність, на яку слід зважати.
Тож як би нам цього не хотілося, наразі ми не побачимо, як сили НАТО знищують російські повітряні цілі в небі поза чи над Україною. І поки що Україна не здатна вплинути на настрої західних політиків.