Образили ветеранів. Чому влада розділяє армію контрактами для молоді?
Це не контракт, це війна. Чи ви забули?
Замість того, щоб гідно оцінити тих, хто вже стоїть у строю, хто ризикує життям з 2014 або 2022 року, держава просто ігнорує їхні потреби. Ті, хто з перших днів війни взяли до рук зброю, відклали життя на потім — сьогодні виявилися за бортом. Їхня лояльність сприймається як належне. Їхнє мовчання — як знак згоди.
Коли я тільки мобілізувалася, мені не платили зарплату п’ять місяців. І таких, як я, тисячі. Хтось досі не отримав виплати за поранення. Хтось судиться за компенсацію загиблого побратима. Але на 12-му році війни раптом знаходяться мільярди, щоб залучити нових контрактників — з грошима, соцпакетом і "бонусами".
І це не просто несправедливість. Це дискримінація.
Цим наказом підмінюється сам сенс військової служби в воюючій країні. Це вже не про захист країни, це про вигідний контракт. Бізнес. Робота з високою зарплатою. Можливо, це нормально для іншої країни, де армія — це просто черговий кар'єрний вибір. Де ти свідомо підписуєш контракт, отримуєш виплати, соцзахист і в будь-який момент можеш вирішити — залишатися чи уходити. Але тут не та ситуація. Тут не контрактна армія мирної держави. Тут війна за існування країни. Ми ж так і говоримо по телевізору, правда? Тоді чому підхід до армії — ніби це черговий бізнес-проект?
Коли люди виходили воювати в 2014-му, вони йшли в шльопанцях і з дідовськими рушницями, бо іншого вибору не було. У 2022-му люди залишали свої офіси, виробництва, магазини і йшли на фронт у джинсах і кросівках, бо розуміли, що це не про гроші. Це про Батьківщину.
І сьогодні нам кажуть, що можна було почекати, підписати контракт і піти воювати на рік за мільйон? Що тепер це вибір — йти чи не йти? Якби цей вибір був у 2022-му, ми б цю війну програли ще тоді.
Тут не може бути бізнес-складової. Тут критична необхідність захищати свою землю тут і зараз. Тому логічне питання: чому так виходить, що ті, хто пішов раніше, тепер у гіршому становищі? Де їхні гарантії, де їхній соціальний захист, де їхня справедлива надбавка за вислугу? Де відповідь на питання: "а коли ми відпочинемо?".
Чим принципово відрізняється людина, яка підписала контракт на рік і отримала всі плюшки, від її побратима, який прийшов на місяць, рік, п’ять років раніше? Одного чекає зрозуміле майбутнє: послужив – заробив – отримав освіту – пішов далі. А інший живе в невідомості. Його єдиний "вихід" — тяжке поранення, смерть або самостійний пошук шляхів демобілізації.
Влада не відчуває і не усвідомлює, що все військо сьогодні тримається на тимчасово живих добровольцях і 55+ річних дідусях піхоти, які півроку–рік живуть в землі. Сплять в землі, їдять в землі, справляють нужду в землі і тримають цю землю. На тих, кого війна не питала, готові вони чи ні. Вони просто взяли зброю і пішли. І ці люди мають право на більше, ніж просто "дякую" і надбавку в 1000 гривень.
Якщо вже армія стала контрактною і питання мотивації перевели в площину фінансів, то де надбавка за вислугу років? Не смішна подачка в тисячу гривень, а реальна, мінімум 50%+. Як у будь-якій професії, яка пов'язана з життям і смертю.
Не можна продавати військову службу як звичайний ринок праці, коли ти одночасно не даєш можливості тим, хто вже воює, хоча б знати, коли і як вони зможуть повернутися до нормального життя.
Цей провал мобілізації — це не вина людей. Це вина тих, хто за два роки так і не провів реформу ТЦК, не навів порядок в ВВК, не покарав "інвалідів-прокурорів" і "заброньованих циркачів". Найгірший удар по комплектуванню ЗСУ нанесли не ухильники, а корумповані комісари і лікарі, які штампували рішення за гроші.
І найбільша проблема армії сьогодні в тому, що її проблемами керують люди, які не знають, що таке війна. Ті, хто бачить рішення в подарунках телевізорів і чайників для поранених у госпіталях. Ті, хто сприймає військових як ресурс, а не як людей. Бо знаєте що? Про тих, хто вже в строю, можна не турбуватися. Вони нікуди не дінуться. Вони вже там.
Армія — це не вакансія, де найкращі умови повинні заманювати нових працівників. Це спільна справа, і якщо держава не цінує тих, хто вже тягне цю війну на собі, то нові контракти не врятують ситуацію. Бо завтра може не залишитися тих, хто цю війну взагалі виграє.
Якщо ми справді будуємо контрактну армію — тоді всі повинні отримувати справедливі умови, а не вибіркові "плюшки" для тих, хто прийшов у "правильний" час. Якщо ж ми воюємо за виживання держави — тоді система повинна цінувати всіх, хто взяв на себе цю відповідальність, а не виставляти це як "роботу на рік".
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.