Поговоримо про план перемоги.
Пристрасті вже трохи вщухли, тож можна поговорити.
"Великі люди обговорюють ідеї, середні люди обговорюють події, маленькі люди обговорюють людей", — казала Елеонора Рузвельт. Значна частина громадян відреагувала на План перемоги, не заглиблюючись у суть: для одних все, що робить Зеленський, за визначенням погано; для інших все, що робить Зеленський, за визначенням добре. Між цими двома полярностями є чимало людей, яким важливо розібратися. Для тих, кому важливо розібратися, написано цей текст, а всіх інших дуже наполегливо прошу не читати, зупинитися просто зараз і перегорнути далі.
Почну з того, що нагадаю, як завершується великі війни:
З цієї точки зору, План перемоги, який ми побачили, — це перший пункт вищезгаданого шляху. Його адресатами є західні партнери, які поки не розуміють, як можна було б організувати післявоєнний світ, що робити з Росією, як згуртувати Європу, як зупинити Китай і тому подібне.
Безумовна перевага плану — в ньому Україна виступає як частина рішення, а не як проблема. Сильна сторона плану — він говорить про вигоду і вартість, а не про емоції і моральні зобов'язання. Чи має план недоліки? Про це нехай судять ті, хто мав доступ і прочитав всі додатки.
Саме такий план і потрібен для розмови із Заходом. Те, що вони його не сприймають, пояснюється їхнім небажанням відмовлятися від власних стереотипів і нездатністю прислухатися до "неважливих" націй, а третя причина пояснюється трохи нижче.
Українці не є цільовою аудиторією цього плану. Нам його показали лише для того, щоб можна було в розмовах із Заходом посилатися на підтримку українського суспільства і парламенту.
І тут починаються проблеми.
Бо українському суспільству і парламенту цього мало. Це не виглядає як план перемоги для українського суспільства, бо він не відповідає на ключові питання. Більше того, представлений план в цілому не торкається внутрішніх питань, покладаючи всю відповідальність на зовнішніх партнерів. А це в кращому випадку змушує думати, що суспільство і парламент в черговий раз зіграли роль мовчазних статистів, а в гіршому випадку формує у частини громадян відчуття маніпуляції: зараз нам скажуть, що Захід не прийняв план, тому готуйтеся до капітуляції.
А внутрішні питання у нас є.
Це лише три ключових питання, а насправді їх більше. Не пишу про купу інших питань, гарячих, але я в них не відчуваю себе достатньо обізнаним.
Про все це в плані перемоги не було ні слова. І це означає, що ми побачили не план перемоги, а половину плану перемоги — ту, що для зовнішнього користування.
А де друга половина, та, що для нас з вами?
Вряд чи вона міститься в секретних додатках.
Без жартів, якщо Захід повністю погодиться на представлений план, цього недостатньо для перемоги. І про це говорять не лише українці, але й західні партнери. (І це третя причина, чому Захід сприйняв документ холодно.)
Один з ключових принципів стратегії — внутрішній локус контролю. Власна відповідальність. Відповіді на всі основні питання потрібно шукати всередині, а не зовні. Не може план перемоги покладати всі завдання на інших. Так, без них ми не впораємося, але перші пункти повинні стосуватися внутрішніх змін.
Тут зазвичай запитують: а що ти пропонуєш?
Ось моя пропозиція тієї половини плану перемоги, якої не вистачає. Це відповідь на вищезгадані три виклики, сюди можна додати відповіді на інші виклики, про які я не написав через недостатню обізнаність у тих темах.