Виробництва алюмінію в Україні більше немає. Історія знищення ЗАлКу

Виробництва алюмінію в Україні більше немає. Історія знищення ЗАлКу

10.07.2018 ПОЛИТИКА

Виробництва алюмінію в Україні більше немає. Історія знищення ЗАлКу




Про велику приватизацію та «поважне» держави до інвестора


На тлі безперервних звітів уряду про стрімке прискорення темпів економіки, в країні активізувалися процеси знищення залишків високотехнологічної промисловості. Ця історія про занепад Запорізького алюмінієвого комбінату. Підприємство методично руйнували усі уряди останні 10 років, а сьогодні залишки виробництва розтягують люди, пов’язані з Олегом Ляшком.


Російський слід у справі ЗАлКу


Виробництва алюмінію в Україні більше немає. І, схоже, не буде. Єдиний комбінат із паспортною потужністю 100 тис. тон кольорового металу на рік повністю зупинено.


Минулого тижня прокурор Запорізької області Валерій Романов звинуватив генерального директора ЗАлК Дмитра Лобікова в особливо великих розкраданнях і умисному знищенні залишків ЗАлКу.


«Нинішнє керівництво ЗАлКу, замість того щоб провести інвентаризацію, з’ясувати повний пакет активів, наявності майна, яке є, вдалося до багатомільйонних махінацій. Органами прокуратури разом з Нацполіцією було порушено низку кримінальних справ, які об’єднано в одне провадження. Вони активно розслідуються, було проведено експертизи, безліч допитів різних людей, відібрано свідчення, і завдяки спільним слідчо-оперативним заходам ми встановили ряд осіб, причетних до скоєння численних крадіжок на цьому підприємстві. Ми нікому не дамо вирізати завод і вивозити металобрухт за межі підприємства! У матеріалах слідства зафіксовано чітку цифра — буквально лише за рік керівництва Лобікова ЗАлКом, кишені наближених до афери посадових осіб підприємства поповнилися більш як двома мільйонами гривень, отриманими за незаконний збут металу з території комбінату», — констатував Романов.




Генеральний директор ЗАлК Дмитро Лобіков
Генеральний директор ЗАлК Дмитро Лобіков



На думку колишнього гендиректора Запорізького алюмінієвого комбінату Івана Бастриги, крім іншого, між політиками, чиновниками і бандитами нині розгорнулася боротьба за понад 90 гектарів землі, яку поки займає ЗАлК.


Своєю чергою, українські спецслужби вбачають в тому, що відбувається, російський слід. Наприкінці серпня 2017 року СБУ звинуватила основного акціонера ЗАлКу, який володіє 29,54% акцій, в особі російської металургійної групи «РусАл», в навмисному знищенні Запорізького алюмінієвого комбінату «в інтересах конкурентів із Росії». У свою чергу, Генеральна прокуратура порушила проти конкретних акціонерів компанії кримінальні справи за фактами особливо тяжких злочинів (диверсія, фінансування тероризму, створення злочинної організації, розкрадання в особливо великих розмірах).


У відповідь офіційний представник «РусАлу» заявив журналістам, що компанія розцінює дії української влади, як спробу політичного тиску. Підстави для відкриття кримінальних проваджень сфабриковано. У жовтні 2016 року росіяни направили арбітражну заяву проти уряду України в Міжнародний суд із захисту прав інвестицій (ICSID), з претензіями на суму $ 69,5 млн. «РусАл» вимагає визнати незаконними односторонні дії Кабміну щодо розірвання інвестиційної угоди з законним власником, повернення в державну власність приватизованого в 2001 році контрольного пакета в розмірі 68,01% акцій без виплати компенсацій набувачеві активів.


Українська історія


Віддаючи данину об’єктивності, слід зауважити, що дії української влади навколо ЗАлКу, мають давнішу історію, ніж геополітичний конфлікт з колись «дружньою» Росією. Починаючи з моменту приватизації, над комбінатом кружляло безліч «кондорів» з вищих політичних кіл і олігархічних груп, яких сильно дратував будь-який інвестор, що топчеться на їхньому «капустяному полі» (не лише російський).


ЗАлК було приватизовано в епоху президентства Кучми і останнього року прем’єрства Ющенка. Комбінат взяв у кредит під державні гарантії $ 76,45 млн на придбання фольгопрокатного обладнання з метою виробництва алюмінієвої фольги. Однак, обслуговувати позику уряду було вельми проблематично. У підсумку, одним з інвестиційних умов приватизації стало зобов’язання нового власника рефінансувати кредитну заборгованість. Крім того, набувач держактивів ЗАлКу, в особі ЗАТ «Авто ВАЗ — Інвест», зобов’язався за 5 років інвестувати в розвиток виробництва $ 200 млн.


Про одне лише уряд не попередив інвесторів. Виробництво фольги планувалося не передавати до статутного фонду приватизованого заводу, а залишити в держвласності. Однак цей «невеликий нюанс» Фонд держмайна не вважав підставою для коригувань інвестиційної угоди з власником.


У 2004 році відбулися зміни в реєстрі акціонерів. «Авто ВАЗ — Інвест» відступив придбаний пакет російській групі «САУЛ», яка вже володіла 29,54% акцій, а після її злиття в 2007 році з російською металургійною групою «РусАл», власником великого контрольного пакета ЗАлКу в розмірі 97,5% стала об’єднана компанія з аналогічною назвою «РусАл».


Жінка з косою


Утім, на той час, нові інвестори зіткнулися з іншим сюрпризом. Колишній прем’єр Кучми став президентом, у кріслі глави уряду опинилася Юлія Тимошенко.


З огляду на специфіку виробництва, а саме високу частку електроенергії в собівартості продукції, до 2005 року ЗАлК користувався державними преференціями у вигляді пільгового «диференційованого» тарифу, який обчислюється в прив’язці до котирувань алюмінію на міжнародній біржі металів LME.


Однак, Юлія Володимирівна вирішила, що ЗАлКу надто добре ведеться. У 2005 році Кабмін преференції анулював. Інвестори неодноразово пропонували уряду Тимошенко різні варіанти укладання довгострокового контракту на постачання дешевої електроенергії. Однак «залізна леді» залишилася непохитна.


Коли в січні 2008 року тариф на електрику зріс до 6 центів за кВт/год, а ціни на алюміній на світових ринках знизилися з $ 3,5 до $ 1,8 тис. за тонну, директор ЗАлКу Олександр Котюк констатував, що підприємство стало «планово-збитковим».


Уряд спробував скористатися з ослаблення позицій комбінату для повернення приватизованих активів у державну власність.


У січні 2008 року Генеральна прокуратура звернулася в Господарський суд Києва з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу 68,01% акцій ЗАлКу. Позовні вимоги мотивувалися нібито невиконанням зобов’язань інвестора з рефінансування державного кредиту на будівництво виробництва фольги. «РусАлу» довелося пройти через пекло української судової системи, доводячи, що розплачуватися за боргами не належного йому активу, справа, м’яко кажучи, невдячна.


У підсумку, суди визнали безпідставність претензій ГПУ до ЗАлКу і кредитний договір з підприємством було розірвано.


Останні надії на компроміс вичерпалися в березні 2009 року, коли ціна електроенергії підскочила до 9,7 центів за кВт (що становило 45,5% собівартості виробництва алюмінію), в той час як в цей самий період вартість енергоресурсу для російських підприємств становила близько 4 центів. У ситуації, що склалася, інвестор прийняв важке для себе рішення про консервацію перших трьох серій електролізного виробництва, оскільки збитки на початок 2010 року сягнули захмарної позначки $ 140 млн.


Фон «Батон»


На початку 2010 року до влади прийшов Віктор Янукович, який обіцяв відродити економіку «подбавши про кожного». Однак, передвиборні обіцянки обійшли стороною жаданий для олігархів ЗАлК.


Восени 2010 року стало питання про припинення діяльності останньої четвертої серії електролізної лінійки.


До кінця першого кварталу 2011 року, ЗАлК відлив всього 6 тис. тон первинного алюмінію, а вже в квітні був змушений повністю зупинити випуск металу, як електролізним, так і глиноземним способом. В експлуатації залишилася тільки ливарна ділянка з виготовлення алюмінієвої катанки.


На початку 2012 року «РусАл» зробив ще одну контрпропозицію Кабміну, яка дала б змогу не лише відродити виробництво алюмінію, а й істотно знизити енерговитрати, вдвічі збільшивши обсяги випуску продукції. В обмін на довгостроковий контракт (10 років) на постачання енергії за економічно обґрунтованою ціною, прив’язаною до котирувань LME, «РусАл» зобов’язався побудувати нові потужності на основі сучасної технології РА 400. Потенційні виробничі обсяги зростали до 200 тис. тонн на рік. Інвестор запропонував також економити шляхом поставок глинозему з Миколаївського заводу.


Замість відповіді Кабмін порадив інвестору брати дешеву енергію з найближчої російської атомної станції.


Утім, керівництво РФ подібну схему категорично відхилило.


Інвестор до останнього намагався втримати комбінат на плаву, зберігши хоч якесь виробництво і робочі місця. У 2013 році, знову ж собі в збиток, ЗАлК збільшив обсяг виробництва алюмінієвої катанки на 20% в порівнянні з 2012 роком — до 17,8 тис. тонн. 95% продукції підприємство реалізувало на внутрішньому ринку.


У цей момент грянула Революція Гідності.


«Інвестор» з вилами


У першому півріччі 2014 року попит на алюмінієву катанку ЗАлКу на внутрішньому ринку істотно скоротився. Левова частка промислових споживачів продукції запорожців виявилася в зоні АТО.


Більше того, собівартість катанки втричі перевищувала аналогічну продукцію російських компаній. У зв’язку з цим, в серпні 2014 го, всі виробничі потужності ЗАлКу було законсервовано.


Генеральна прокуратура ініціювала судовий процес з повернення 68,01% акцій ВАТ «ЗАлК» до державної власності. Привід той самий — інвестор відмовлявся сплачувати борги виробництва алюмінієвої фольги, що йому не належало. У підсумку, ігноруючи всі докази «РусАлу», 9 червня 2015 року, за рішенням Верховного Суду, акції підприємства було передано в управління Фонду держмайна. При цьому, рішення про реприватизацію не передбачало для інвестора жодної компенсації вкладених ним коштів в придбання державних активів.


На згаданому етапі реприватизований ЗАлК зіткнувся з новими реаліями . На комбінат зазіхнув один із спонсорів політичної сили Олега Ляшка, вугільний бізнесмен Віталій Кропачов.


Восени 2015 року люди Ляшка, при безпосередній участі свого лідера, спробували взяти ЗАлК у рейдерський силовий спосіб. Під виглядом перешкоджання розпилу заводу, на територію ЗАлКу увійшли озброєні бійці батальйону «Айдар» та «Хортицького полку», що фінансується ще одним другом Ляшка, генерал-майором міліції Олександром Шмітьком. Однак, щось пішло не так і рейд радикалів захлинувся.


Ляшко пішов іншим шляхом. Фонд держмайна провів конкурс, призначивши новий менеджмент ЗАлКу з оточення Кропачова. Посаду генерального отримав екс-глава конкурсних торгів «Запорізької обласної клінічної лікарні» Дмитро Лобіков. Свого часу він був помічником довіреної особи Ляшко і колишнього командира батальйону «Шахтарськ» Андрія Філоненка.


Не щасливий кінець


13 вересня 2017 року «Вісник приватизації» повідомив про дату нового аукціону з продажу цілісного майнового комплексу держпідприємства «Завод алюмінієвої фольги». Після невдалої спроби 2016 року знайти добропорядного інвестора настільки «безцінному» активу за 1,6 млрд грн, Фонд держмайна вирішив удвічі знизити початкову ставку. 13 жовтня торги буде розпочато з 583,977 млн₴


З огляду на втрату Україною ринку збуту алюмінію, непогашені кредитні борги в $76,45 млн, напіврозпиляну виробничу базу, а головне — вищевикладену історію «поважного» ставлення держави до інвестора, прогнозувати інтерес до торгів з боку потенційних покупців вкрай складно.


Перспективи продажу залишків ЗАлКу доволі туманні. Принаймні, набагато туманніші за нові вибори, під час яких ті ж Ляшко, Тимошенко, хтось там від «Опозиційного блоку.. знову почнуть горлати про інвестклімат, який вони ж самі й знищують.


Насправді ж, бізнес має довгу пам’ять, і гроші інвесторів прийдуть в Україну лише тоді, коли держава забезпечить не лише безпеку, а й прибутковість капіталу. А за такої ганебної поведінки українських політиків ми ще довго блукатимемо інвестиційною пустелею, втрачаючи старше покоління, що ледь живе на жебрацькі пенсії, та найкращі уми й працьовиті руки.


Інна Михайлівська, для «Главкома»


Джерело статті: “http://glavcom.ua/publications/virobnictva-alyuminiyu-v-ukrajini-bilshe-nemaje-istoriya-znishchennya-zalku-439457.html”